MONATIK — Люди... Камені...

О Боже, як хотів би я побачити світ… Де люди вільні, як теплий вітер, який шепоче танцюючим квітам, а вони дарують зимою літо. О Боже, як хотів би я побачити світ… Де не просто дають обіцянки, ми обіймаємось до самого ранку, зустрічаючи сонце. Але люди, як камені… Чекають на щастя… Заростаючи травами… Люди, як гавані… Чекають на ті кораблі, які не вийшли в плавання… Але все буває… Може і прийдуть. Я вірю, прийде час і ми побачимо світ… Там розуміють усі наші мрії! Ми перетворюємо їх на дії. Лиш побачивши твої очі… Я вірю, прийде час, де ми побачимо світ. Там по-справжньому можна літати, Не озираючись на вчорашнє За це можливо віддати усе, Але є Люди, як камені Люди, як Камені Кам’яні стіни навколо нас і доводиться рвати спини, Щоб їх подолати й побачити світло Треба докладати чи мало сили І я Докладаю всіх зусиль, Якими можна тільки пережити біль, Перемолоти біль, Передивитись нас, Переганяти час, Не перебирати фрази, Перетікати в нову фазу, Де я. Вірю прийде час і ми побачимо світло (sweet love) Я вірю, прийде час і ми побачимо світ. Де люди вільні, як теплий вітер. Який шепоче танцюючим квітам, А вони дарують щастя нам!