АСАФАТОV — Жити

Немає нічого вічного, Навіть на сонці є плями, І неідеальні такі ми всі, Та треба ж прийти вже до тями. Живемо в сталевих цих рамках, Собі придумали правила, Хіба ж слова й букви для того, аби, Аби один одного ранили ми?.. Приспів: А люди ідуть від людей, Лишаючи в душах рани... Скільки ж таких нас є?.. Сільки ж таких нас поламаних?.. Життя треба жити і йти, Що можеш колись зустрінешся, А можу таку ж знайду з душою, На шмаття розірваною... Я все зробив, що зміг, А ти все віддала, що мала... Ніхто ж нічого не знав, Як сліпі в темноті блукали... Мої ліки - дорога і віз, Валізи, забиті досвідом. Літаючи, птахи колись Розбиваються теж, а ми йдемо Завжди не прощаючись... Приспів. (2) А ми, люди, ідем від людей, Лишаючи в душах рани... Скільки ж таких нас є?.. Сільки ж таких нас поламаних?.. Життя треба жити і йти, Що можеш й колись зустрінешся, А можу таку ж знайду з душою, На шмаття розірваною...