Олександр Пономарьов, Михайло Хома — Пазли

У нас із нею лінії одні Ті лінії, що в'ються на долонях Чому ж вони так дорогі мені Чому ж тоді від них я у полоні Чому ж вони так дорогі мені Чому ж тоді від них я у полоні Думки у нас із нею теж одні І мріями доля поєднали Чому ж вони так дорогі мені Чому мені завжди її замало Чому ж вони так дорогі мені Чому ж мені завжди її замало Вуста у нас із нею теж одні Тоді коли злилися в поцілунку Чому ж вони так дорогі мені Чому від них немає порятунку Чому ж вони так дорогі мені Чому ж від них немає порятунку У нас із нею все одне на двох З таким коханням і життя замало І скласти пазли так міг тільки Бог Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало І скласти пазли так міг тільки Бог Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало