Юлія Рознен — Адажіо мертвого міста

у небі янгол сумно заспівав затисло серце болісно від туги я сам собі вигадую листа та всі рядки виходять недолугі заховані під товщею води в придонній млі серед густого мулу веселощі сховались від біди та сьогодення перейшло в минуле бліда як смерть поранена весна кубло зміїне спорожнілих вулиць гигоче смерть із кожного вікна з нізвідкі зараз... линуть роєм кулі з нізвідкі зараз роєм линуть кулі а на балконі кинуту фату тріпає жорстко озвірілий вітер фатою семафорить що війна і світ тепер усюди чорно-білий остання крапля різко та піддих адажіо в руїнах як химера єдиний ти залишився в живих рви струнами, скрипалю, атмосферу у небі янгол молитвИ співа стискає серце болісно від туги однак дивись вже крізь асфальт трава до неба тягне пелюсткові руки до неба тягне знову свої руки