Дмитро Коляденко — Заплакана весна

Заплакана весна шукала схову. Розгублена, розплетена тікала босоніж. Та ноги все вели ії додому. До нененьки до матінки, нема ії рідніш… Заплакана весна, розплетена коса. Нескорена, незламлена… з душею журавля! Летить до краю рідного вона. Нема в цілому світі краще дому, ніж той де народилася душа. Куди тебе так кличе, знову й знову… Там де тебе чекають із ночі до рання